у молодий бур'ян і приліг у ньому на саму землю.
Бурлаки зникли. Надворі стало тихо. Тільки осавула в хаті охав та стогнав.
Довго Бжозовський лежав у бур'яні та прислухавсь. Він утратив памороки і тільки тоді опам'ятався, як почув, що в нього все тіло труситься од холоду, а зуби аж цокотять.
На селі десь далеко заспівав півень. Той півень неначе розігнав дідьків для Бжозовського. Він набрався сміливости, підвівсь, глянув на небо й побачив, що забіг таки далеченько. Грудки муляли в босі ноги, а холодна земля обсипала ноги, неначе сніг. Він прийшов до заїзда, побудив жидів і звелів погоничеві зараз запрягать коні. Осавула ледве ворушився од стусанів.
Пан ще вдосвіта рушив у дорогу з Стеблева. А тим часом бурлаки були вже далеко од Стеблева. Йдучи шляхом темної ночи, вони все бідкались, що їм не спосудилось добре оддячить своєму панові. Вони брались не на північ, де було так само багато сахарень, а на південь. Туди їх тягло почування волі на степах; туди далеко на степи їх надила якась невідома сила на ті шляхи, на ті степи, де колись ховалась воля українського народу, не вважаючи на другу пащеку страшного степового звіря, — татар. Та й цей степовий звір, мабуть, не був такий страшний, як свій небезпечний звір домашній, котрий катував їх і знущався над ними без жалю.
В той час Бжозовський вертався до Вербівки. Четвірня добрих коней несла легень-
