Вони пливли між очеретами, через озеро, і Мокрина не обернулась до Миколи, не заговорила з ним, не подивилась на нього. Її міцна душа задавила в собі всі сльози, та не задавила свого безталанного кохання.
Мокрина знов пізно вернулась додому; батько знов накрив її мокрим рядном.
„І де ти в иродового батька волочишся!“ з гнівом крикнув батько; „і чого ти ото ходиш до бурлаки?“
„Ходжу тим, що його люблю. Лайте мене, бийте мене, а я все-таки ходитиму, все-таки його любитиму.“
„Пху, на твого дурного батька, на твою дурну матір!“ крикнув батько, несподівано вилаявши самого себе й свою жінку; „он до тебе в-осени прийдуть старости. Готуй рушники.“
„Як прийдуть, то й назад підуть,“ сказала Мокрина й пішла на город.
Розпужені поліцією бурлаки знов збіглись до куреня, знов почали ловить рибу. Починалась тепла тиха осінь. Забродчики попрочищали єрики, повикидали пісок і почали ловить кефаль. Пожирувавши на плавнях, кефаль уже почала вертаться з озера в море. Забродчики ловили її в єриках, заставляючи єрики очеретяними тинками.
Робота на чистому повітрі, на вольному морі здалась вербівцям багато легшою, ніж робота в сахарнях. Вони стали здоровші, веселіші, проворніші. Де-котрі жонаті вербівці позабували своїх жінок і через десяток років поженились удруге, заробили грошей, побу-
