Старий, аж трухлявий корчмар, той самий, що колись брав у заставу одежу старого Джері, як Микола женився, налив Миколі півкварти горілки й трохи не долив.
„Чом-же ти не доливаєш, вражий сину!“ крикнув Микола на жида: „ти думаєш, що я не знаю, скільки ти заробляєш на тих недоливках?“
„А скільки я заробляю на тих недоливках?“ спитав старий шинкар; „бодай мені бог не долив стільки віку, скільки я тобі не доливаю.“
„Довелось-би тобі давно загинуть!“ сміявся Микола; „ти не доливаєш на сто карбованців на рік.“
„Ой, вай! куди-ж пак! — на сто карбованців! Якби тому була правда, я-б досі був багатим купцем.“
„Давай ще півкварти!“ крикнув Микола.
Шинкар налив півкварти й не долив на цілий палець. Він бачив, що Микола вже був трохи на-підпитку. Для п'яних він не тільки не доливав, а ще й води підливав.
„Доливай бо! Не жартуй лиш зо мною!“ крикнув Микола.
„Ну! як доливай? Хіба я не долив?“ промовив жид і долив ще дві краплі для людського ока.
Микола вхопив кварту й пожбурив нею на шинкаря. Горілка потекла йому по лиці й по бороді. Шинкар прискав, як кіт, понюхавши перцю.
„Потривай-же ти! Не будеш ти сидіть в наших шинках. Ти думаєш, ми не знаємо, скіль-
