„Мамо! Чи ви бачите, які стали Микола та батько?.. Вони з червоного гарячого заліза!.. А які в їх очі. Боже мій! В їх не очі, а жар горить в ямах. Нащо вони молотять. Чи вже-ж пани будуть їсти пшеничні іскри, що летять із тих снопів?!“
Ті самі пророцькі образи революції бачить і Кавун, товариш Миколин, вмираючи в мандрах на чужині....Високий як стовп камінь, весь червоний як жар, а на тому камені стоїть Бжозовський. На Бжозовському палає одежа, палає волосся на голові, з його ллється потоками кров по гарячому камені.
І далі Бжозовський, і фабричні колеса, парові машини, чорти, осавула, шинкар, орендатор, — все закрутилося в огневому вихорі. Тепер повелося в критичній літературі закидати нашому старому письменству недостатню соціальну та революційну свідомість проти теперішньої яскравости та плановости в розробленню революційних моментів, а скажіть, чи велика різниця в описові революції в цього смиреномудрого селянського апологета Левицького, що революції і в сні і в-вічі не бачив, та в тих, що й революцію бачили й засвоїли собі теорію революції?
Селяни тікають недалеко, в Стеблів на сахарню й наймаються там на роботу. Отже, розшифровуючи цей соціяльно-економічний символ цеї повісти, маємо ставити питання так: чи могло тодішнє селянство принаймні в бунтарській своїй частині, знайти поряту-
