нок, ставши на пролетарське становище? Нєкваліфіковані робітники, могли вони перевестися на грубо й немилосердно експлоатовану групу, — тут ні забастовка,.ні протест, ні організована боротьба, ні насильство нічого не допомагали, й доводилося блукати з сахарні до сахарні, приглушуючи фізичну знемогу та страхіття матеріяльного занепаду хмарним і диким гульбищем. Вони стають бурлаками, цеб-то лумпенпролетаріятом, і рація їхнього протесту і втікання з села гине геть уся. Виходить, що соціяльна рація тодішнього села все-таки не допускала чи не виправдувала протесту такого характера: боротися треба було, протестувати, ну — терпіти за це, але кидати село не годилося, бо це забирало кращі духовні сили і ті, що лишалися, були засуджені на безпросвітне моральне нидіння. Без Миколи геть вигибає його родина: матір, дружина, а дочка Любка потім з батьком зустрівшися ніяк не може видобути з себе синівського почуття. Та й бурлаки це знають. Кавун, помираючи, заповідає вклонитися ще рідній громаді, щоб дарувала йому його марне втікання: „Скажіть їм, щоб простили мені, бурлаці, мою смерть на чужині“.
Селянська соціяльна теорія вимагала лишатися на місці, бо втеча була індивідуальним порятунком кожного за себе, тому й Нимидора, свято шануючи й люблячи свого Миколу, все-ж таки вмираючи говорить про його тяжкий гріх, очевидно, перед родиною перед селом. Коли селяни зробили засідку на осавулу, вони били його повноважною рукою громади, знаючи своє право і прерогативу суду, і тому вони не тільки б’ють, а ще й примовляють, як судді й навчителі:
„Оце тобі за пана, а це за пані, а це за панщину“, проказував Микола: „Адже-ж пан не жа-
