лує сіна своїм волам, ще й брагою їх поїть, а ми так само панські, робимо панові, як воли, а він нас не частує брагою, а різками. Панське добро — то й наше добро, бо то наша праця, а земля божа“, правив Микола, луплячи осавулу києм.
Цей лейт-мотив аграрної революції повною мірою й на ділі виявився 1905 та 1917 років і певна річ, що й зародився він на грунті кріпацьких відносин, а закріпився через несправедливу реформу 1861 року та пізнішу систематичну й традиційну експлоатацію села й селянської сили.
Проти поважної кари на осавулі розправу з паном Бжозовським можна вважати більше за акт особистої помсти, бурлацького гніву на людину, що ганяється за ними по заводах. Добре набити пана бурлакам не пощастило, пан вислизнув, а осавулі й тут перепало. Проте слід відзначити, що це революційне поривання поки що тільки руйновницьке, з ознаками справедливої кари, а не грабіжницьке, користливе: коли один з бурлаків хотів забрати покинутого панового годинника, Микола Джеря з криком — „Не зачіпай! Це кров наша!“ з усеї сили брязнув тим годинником об землю.
Легко взагальнити на всю Україну відносини кріпацькі в „Миколі Джері“, і тоді доводиться погодитися з селянською думкою, що кращі люди на селі, — кращі, бо бунтарські, — не повинні були тікати, бо за сто років кріпацтва найсильніший елемент вивтікав з села. Були-б ці дріжджі на місці, багато їх потерпіло-б і загинуло, але дуже можливо, що революція сталася-б на багато років раніше. Иншої ради для
