стві, підводячи його під становище цієі справи в Галичині, де йому спріяють оффиціяльно, де публіка читає усякові книжки, хоч би вони були написані чудною говіркою. А наша школьна молоднеча, як і ті теоретики украінці, вірять в свою тенденцію і в свою сістему якось нерозсудливо й псують в своіх писаннях мову; друкують цю сьмішну нісенітницю… на сьміх наші публіці. Недивно, що харьківське „Общество грамотности“ недавно надрукувало в газетах оповістку, що буде за плату видавать книжки для народа на великоруські й украінські мові, і не прийматиме книжок, написаних галицько-украінською мовою. Недивно, що полтавське земство не схотіло друкувать книжок для народа, поданих молодими пісьмениками, с тієі причини, що вони написані мішанкою украінськоі й галицькоі мови, і земці дали авторам одповідь, що й вони самі не розуміють мови тіх книжечок. Видавництво „Дністер“ в Камянці таксамо не прийняло для видання книжечок для народа одного молодого добродія в Камянці, С… котрий давно працював і падкував коло тіх книжок. Здається, час би вже йім схаменуться, покинуть свою тенденцію і взятись за мову наших классичних пісьмеників, котрі вже сто год працювали над цією справою й дали зразцеву украінську мову, або перейти на мову „баби Мотрі“, це б то перейти на пишну чисту мову народніх пісень та козацьких дум, як радив йім великий стиліст небіжчик Грінченко.
Проф. Грушевський в згадані мною передніше своі статті показує на той факт, що Літ. Наук. Вістник має чималий поспіх на Украіні, бо має пренумерантів на Украіні. Ми, зумисне добре досвідчившись за цю справу, знаємо напевно, що виписувачі читають тільки те, що написано украінцями часом і справді гарною чистою украінською мовою; читають ще статті Ів. Франка, таксамо часом написані гарною украінською мовою жваво й цікаво, такою мовою, якою написані його повісті й оповідання. Статтів, написаних галичанами, не читають, як я бачив в деяких книжках, навить не розрізують. От для зразця уривок с статтів д. М.
