8
§§ 5 — 7
§ 5. Сполучення дж і дз в українській мові двозначні: у словах зложених, коли д і ж, д і з належать до різних складових частин слова, вони й визначають по два звуки, напр.: віджимати, надзелень (вимовляється д + ж, д + з, або точніше дж + ж, дз + з), а в словах простих цими сполученнями означується особливі суцільні звуки (не звукосполучення), а саме дж — дзвінкий, відповідний до глухого ч, а дз — дзвінкий, відповідний до ц: джерело, ходжу, відродження, дзвін, дзюрчати, дзеленчати. Отже, в цих останніх випадках дві літери визначають один звук, і таким чином ми й тут (як у я є ю ї) маємо ухилення від чисто звукового нашого письма, де один знак звичайно значить один звук. Супротилежне ухилення маємо в літері щ, що, навпаки, визначає два звуки шч. Таким чином щ і ждж визначають по два звуки достоту так, як, напр., ст і зд (порівн.: пустити — їздити, пущу — їжджу).
Розривати, переносячи з рядка в рядок слово, дж і дз, коли вони визначають суцільний звук, не можна, бо це був би знак непоправної вимови слова, напр., треба переносити хо-джу, куку-рудза (але від-жимати і т. ін.).
В альфабеті дж і дз завсіди приймаються як д + ж, д + з, отже джміль, дзиґа тощо в словнику стоятимуть під літерою д.
§ 6. Літери і й и визначають досить близькі до себе звуки, надто ж по приголосних г к х, ж ч ш щ, б п в м, та все ж це цілком окремі звуки. Звук и під наголосом стоїть посередині поміж і та е (про змішування в вимові ненаголошених и й е далі), але все ж і й и треба точно розрізняти і вимовою і на письмі:
кінь — кинь |
кішка — кишка |
У на´звуці треба писати тільки і: інший, іноді, інколи, іскра, істик, індик, існує тощо, хоч вимова тут у деяких словах може бути й з и (див. § 117).
е й и
§ 7. Ненаголошені е й и в українській вимові часто змішуються так, що їх ніяк не можна розрізнити слухом. Але на письмі звичайно не дозволяється їх плутати. Способи, як розпізнавати, де слід писати е, а де и, досить різноманітні, і докладніше про них
