Баронова (живо). Ні… Лишу вікно відчинено, мені дуже гаряче. Прошу іти.
Арсен (наслухуючи). Ту не моє місце, це не дасться заперечити. Волоцюга є всюди у себе дома, крім дамської ґардероби. Я є у чужих людей. Суспільність є для злодіїв надто строга і несправедлива. Наколиб люде знали всі прикрости і упокорення, на які чоловік наражується у нашому ремеслі! Наколиб н. пр. тепер ця пані відчинила двері і спитала мене, чого тут шукаю, це не булоб мені до смаку. (Заглядає у глуб ґардероби). Як ту сумно! Є тут в дійсности сукні, котрі мають мати милий запах, але на жаль, маю затканий ніс… (дивиться на двері). На щастє паде сюди трохи світла, що мене дещо розвеселює і уприємнює мені побут в цьому місці. Коли це світло згасне, буду мати доказ, що баронова вже поклалася. (Коли ці останні слова говорить, баронова наближається до ґардероби і замикає двері).
Баронова (іде до вікна і глядить на двір). Не видко ще нікого. Рів навколо темний… місяць кидає слабе світло на протилежне поле. Сумне тло для першого злочину… За пять хвилин він буде тут… (Іде наперед сцени). Дивна річ, що так важний випадок, так слабе робить вражіння на мене. Без сумніву, ця думка, що зраджую мужа, має для мене певне значіння. Якже воно слабке
