Сторінка:Олег Кандиба. Сонце слави (1947).djvu/7

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


перше ми були те, що тепер московці: влада, першенство і сама назва Русь від нас до них перейшли». Де ще шукати яскравіших свідоцтв тривалої свідбмости свого суверенітету й державницького стремління потоптаної історією нації?

Ідею самоздійснення в темряві XIX ст. знову яскраво розпалює геніальний дух Шевченка, і не диво, що вона прориває нарешті імлу всесвітянства й соціалізму словами IV Універсалу.

*

Зі свідомістю національної відрубности нерозривно в’яжеться ствердження обсягу нації, свідомість взаємної приналежности до себе всіх її частин, те, що тепер схоплюємо поняттям соборности. Тому то Ігор так скоро воює вже деревлян і уличів, а Володимир Великий «пішов на ляхів» зайняти Перемишль і Червень, щоб були вони «і до сьогодні під Руссю». Тому, всупереч проклятому удільному принципу, марить і горить Київський літопис і «Слово о Полку» єдністю Володимирової і Ярославової держави.

Великокняжий Київ крізь віки величі і руїни однаково дбає і прагне об’єднати дід своєю рукою всі частини розірваного тіла нації й держави. І пів тисячоліття пізніше однаково голосно кличуть і звуть ці частини, щоб він взяв їх під своє берло: «правдиві з давніх віків землі і провінції наші сарматоруські козацькі, що під Поділля й Волощини до Смоленська довгі й широкі границі свої мають, а саме Київську, Галицьку, Львівську, Холмську, Белзьку, Подільську, Волинську, Перемиську, Мстиставську, Витебську й Полоцьку» (з Універсалу Хмельницького у Величка).

І коли ця хвилина має прийти і Київ знову тримає в руках предківський меч і булаву, його суверен Богдан Хмельницький стверджує, певний своєї потуги: «Досить у мене буде вигод і багатства в моїй землі і в моєму князівстві, що простягається по Львів, Холм і Галич. Ставши на Вислі, скажу іншим ляхам: сидіть і мовчіть, ляхи!» Соборності судилося лишитись ідеалом козацької держави, Яка боротися мусіла одночасно і за неї і за свою- суверенність. Але цього ідеалу вона не загубила і в найбільшій хуртовині Руїни, аж до смерку кінця XIX століття.

«Самі, Ваша Мость, добре про це відаєте, що хоробрий, гетьман ваш, а мій попередник Богдан Хмельницький

вдався під високу руку православного монарха московського з вами, добрими молодцями, за Божою всесильною

6