Гарячково, з войовничим запалом колонізувала Катерина південні степи українські, без жалю й ощади кидаючи людей і гроші, щоб задовольнити всі примхи Потьомкина. Росли на голих, досі безлюдних степах міста й фортеці; гинули, як мухи, люди; сипалися на вітер гроші. Творилася «Новоросія», нова перлина для блискучої й зажерливої корони царської.
Серед дрібніших виконавців колонізаторських плянів Катерини й Потьомкина уславився катеринославський правитель, Каховський. Він нічого не шкодував, ні перед чим не зупинявся, щоб догодити вибагливій цариці та її мрійному вередливому коханцеві. Він заходився був навіть імпортувати жінок і дівчат пересельцям, коли ті скаржилися, що важко жити й господарювати на самоті, і платив постачальникам по-штучно, по п'ять карбованців за голову.
Цариця, очевидячки, дбала, щоб великі заслуги Каховського довго пам'ятали завжди забудькуваті й невдячні нащадки, і велике містечко з десятьома тисячами люду, на лівому березі Дніпра між Запоріжжям і Херсоном, ще й досі зветься Кахівка.
Патріотично настроєні кахівчани ображаються, коли Кахівку звуть містечком, — уперто підкреслюючи, що вона є місто. Але Кахівку можна визнати за місто тільки на спомин її давніх часів, коли вона справді була жвавим торговельним центром, що перепускав через себе великі партії хліба, коли долішній Дніпро був великою транспортною артерією. Тепер ця артерія підупала, вантажів мало, пароплавами возять всілякі дрібниці, в осінній сезон переважно садовину й виноград.
