королеві польському, не двозначно натякаючи на реальні компенсації.
Латинське прислів'я каже, що «книжки мають свою долю». Але це твердження можна на багато поширити. Мають свою долю не тільки книжки, а й мапи, і фортеці.
У 1635 році досвідчений військовий інженер Боплан будує біля першого — Кайдацького порога фортецю Кодак. Думка була цілком ясна й зрозуміла. Треба було мати на тільки пильне око, щоб стежити за таким непевним і зрадливим елементом, як запорожці, а ще й твердого дужого кулака, щоб часами при потребі боляче ним стукнути. І життя якнайблискучіше ствердило правдивість цих міркувань, правда, що спочатку не в пляні сподіванок інженера Боплана та його патрона гетьмана Конецпольського. Сам Боплан досить спокійно й поважно про це розповідає:
«Тут існує фортеця, що я її заклав у липні 1635 року; а в наступному ж серпні, коли я від'їхав, якийсь Сулима, ватажок повсталих козаків, повернувшись з морського походу й побачивши, що фортеця перешкоджає йому повернутися до-дому захопив її зненацька, порубав усю залогу, що становила приблизно двіста чоловіка… Потім Сулима… повернувся з козаками на Запоріжжя. Проте вони не довго володіли цією фортецею, бо незабаром її обложили інші вірні козаки з наказу великого Конецьпольського, краківського кастеляна. Нарешті цього ватажка повстанців узяли в полон, разом з товаришами завезли в Варшаву і там скарали на смерть, порубавши кожного на четверо».
Цей бурхливий і кривавий початок був справді тільки скромним початком, бо в цім неначе забутому, нецікавому закуткові точилася невпинна боротьба увесь короткий час до 1709 року, коли воєвода Яковлев, з наказу Петрового, захопив, спалив і остаточно зруйнував Кодацьку фортецю.
Отож «мають свою долю книги й мапи». Бопланів «Опис України», а також його мапи, не один раз видані старанно й художньо, збереглися до наших часів і вважаються за цінний документ. Але «мають свою долю й фортеці». Від Бопланового Кодака залишилися тільки земляні насипи; роля їхня досить