сійської Соціялістичної Федеративної Совітської Республики“ з 10. липня 1918 року, який спочатку на ділі, а опісля й правно обовязував і на Україні, котра за большевиків не користується навіть автономією (самоуправою), касувалася взагалі всяка власність (розділ перший, артикул 3). „Аби здійснити соціялізацію землі, читаємо там, приватна власність на землю зноситься й увесь земельний запас оповіщається всенароднім добром та передається працюючим без жадного викупу, на основі рівного користування землею“. Ліси, нідра й води загально-державного значіння, та ввесь живий і мертвий інвентарь, взірцеві маєтки та сільськогосподарські підприємства були оповіщені „національним майном“, себто націоналізовані (удержавлені). Як бачимо, большевикам, порівнюючи з контр революційними по їх словам Центральною Радою та Директорією, не прийшлося сказати нічого нового. Поміщицько-капіталістична влада вже була перед тим поборена і вся земля була вже у селян разом із владою. Большевики лишень відняли від селян цю владу.
26. травня 1919 року в Київі вмисно для України був виданий з невеликими обмінами той самий закон про соціялізацію землі. Його § 1 касує власність на природні добра. В арт. 3. всі види приватного, особистого землекористування признано тимчасовими і одживаючими, а до соціялізації додається дещо й з комуністичного устрою — сільські комуни і радянські господарства. Та є „соціялізація“ і соціялізація. По законам Центральної Ради і Директорії земля передана селянству і воно зіставалося повним господарем її пло-
