Сторінка:Олександр Олесь. Мисливець Хрін та його пси (1944).djvu/52

Хрін збагнув… По лобі вдарив,
Спалахнув з думок-пожарів,
Зрозумів курей і псів
І, як рак, почервонів.

 Вже ясна причина втечі…
 Не чекав: метнувсь до печі:
 Зашкварчала ковбаса…
 Хрін поліз і витяг пса.

Посадив його на лаву,
Підсував найкращу страву,
Обнімав і гладив пса:
„Їж: це, знаєш, ковбаса.

 Їж, серденько: це не шкодить“…
 За столом і смак приходить:
 Пес, хоч в лісі мав обід,
 А наївся й тут, як слід.

І все думав: дива в світі…
Тяжко навіть зрозуміти,
Як не думав би й не прів…
Мабуть, просто, Хрін здурів.

 Гляньте: робить знов дурниці:
 Мірку висипав пшениці
 І, дивуючи людей,
 „Ціп-ціп“, скликує курей.

Кури більше не сміються,
А клюють, кричать, скубуться
І, хоч вже для їх пора,
Не тікають із двора,

 Сю ніч Хріну добре спалось,
 Все до його усміхалось:
 Сонце, ниви, ліс, луги,
 Навіть люті вороги.