Сторінка:Олександр Скоропис-Йолтуховський. Значіннє самостійної України для европейської рівноваги (1916).djvu/11

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


до Берлїна, щоб добути оружну поміч для проєктованого повстання Українцїв, але його збули офіціяльні круги надїєю на пізнїйше.

Україна, здана на власні сили, ограблена з власного війська, під гострим надзором великих військових ґарнїзонів, розсипаних по цїлій Україні, корить ся тепер своїй судьбі…

В короткім часї по поїздці графа Капнїста до Берлїна зявляєть ся в 1796 р. в Галлє як 48 т. показної, обємистої „Загальної світової історії, виготовленої гуртом учених у Нїмеччинї й Анґлїї (Allgemeine Welthistorie, die durch eine Gesellschaft von Gelehrten in Deutschland und England ausgefertiget), „Історія України й козаків“ (Geschichte der Ukraine und der Kosaken), пера Йоганна Хрістіяна Енґля.

Сей твір нїмецького вченого се лебедина пісня нашої політичної самостійности.

Та в девятьнадцятім столїттю не стрічаємо не тільки між політиками (маємо тут на увазї пересїчних полїтиків), але також між нїмецькими вченими майже нїякої людини, що бодай приблизно знала-б правду про наш народ і нашу землю. Тільки полїтичний геній такої міри, як Бісмарк, передбачив, яку катастрофу для розвитку европейської культури означає розбійницька захланність Москви. Хоч Росія проковтнула сотки народів, старала ся все-таки показати ся назверх національно-неподїльною одністю. Бісмарк знав, що тільки відбудова великого київського князївства може охоронити Европу перед сею небезпекою.

Як менї оповісти вам історію України в XIX столїттю?

Бо-ж історія се представленнє розвитку народу.

А московська полїційна система виходила з становища, що треба здушити в нашій масї кождий зародок якогось розвитку. Та ми стверджуємо факт, що 150-лїтнї безупинні зусилля Москви зденаціоналізувати український народ цілком не повели ся, бо наша нація заховала вповнї свою національну індивідуальність. А що вона під культурним оглядом не могла зробити таких поступів, як можна-б сього сподївати ся по здібностях Українців, се заслуга московських носителїв культури!

Розумієть ся само собою, що полїтична думка нашої інтелїгенції не заснула; про їх працю свідчать довгі ряди імен Українців, що мусїли томити ся на Сибірі й по тюрмах.

А передовсїм треба згадати тут долю Кирило-Методіївського Брацтва, котре пересадило тодїшнє відродженнє націй

— 11 —