моволі вдруге вклонився. По його обличчі перебіг румянець.
— Він помер наглою несподіваною смертю. Чи це також вам відомо?
Юліян не знав.
Бабуня Орелецька задивилася на гарного, рослого юнака, мов на привид перед собою.
Відтак, пірнувши в гадках, спитала, чи йому відомо, що він не вдома і не при своїм ґарнізоні помер, „а — а…“
Юліян схилився над старою жінкою, щоб не втратити жадного слова. Вона видалася йому така чудна бесідою.
— У службовій подорожі, в горах — помер несподівано. Молодий ще, гарний. Тут, тут около уст, — указала рукою на нього — у рисах і щось в очах. Це зовсім він, коли дивлюся на вас. Але вже доста.
— Прошу мені лише сказати, в яких горах?
Стара жінка поглянула недовірчиво на Юліяна. Чи справді цей внук не знав би де помер його предок?
— В околицях копалень вельможів Ґанен фон Ґанингаймів.
— Фон Ґанингаймів? — сказав Юліян і підніс брови.
— Так. Ви нічого про них, про ті золоті часи не знаєте? Які то були часи!
Бабуня Орелецька завернула трошки очима до юнака.
