Їмость, поговоривши, просила Юліяна залишитись на вечеру, але він подякував. Перед ним подорож, він мусить дещо залагодити і не хотів би, щоби батько на нього зі своїм відїздом чекав. Оглянувся за Евою.
— Ева побігла проти батька — сказала — він вийшов до громадської канцелярії, обоє повинні зараз вернутися.
Чого вона вибігла з ґанку? Хотіла уникнути з ним хвилинки на самоті? Чи мусіла вийти назустріч батькові? Він так ждав тієї хвилини, щоб без свідків попрощатися з нею. Та тепер не було часу. Ішов скоро, минав сільські обійстя, хати, одну-другу-десяту, аж стрінувся з ними.
Вона йшла поруч батька, вчепившись його за руку, мов дитина і говорила щось живо.
— Добре, що вас ще бачу, пане Цезаревичу — сказав душпастир — бачите, я думав, що зможу з вами, як урадили, завтра в 11-їй побачитись, але справа склалась інакше; мене покликали на похорон у сусіднє село й я не вернусь скорше як над вечір. Чи можете відкласти ваш відїзд на позавтра?
Юліян роздумав і відповів, що тільки тоді, коли ще необхідне. В тій хвилині зустрілись його очі з очима дівчини.
— Шкода, — сказав о. Захарій поважно. — То поїдьте на залізничий двірець, а я поїду з похорону за вами і там закінчимо наші справи.
Та Юліян не був вдоволений цією пропозицією. Його очі зсунулися по Еві. Вона стояла без руху
