пальцем. — Яктам? Ми чули, що ти парохію не обминав…
Вона шукала так уперто очей брата, що він під інквізиторським поглядом сестри легко почервонів.
— Не обминав, сестричко, не обминав, ви самі того бажали, і признаюся, що ні одної хвилини не жалував.
— Панна Ева… — докинула Зоня, спиняючись поважно поглядом на обличчі брата.
— Поступова і мила панночка, далеко цікавіша, якби ви думали… буде тут далі приватно вчитися…
— А їмость, Юльку? — спитала мати, усміхаючись і погладила свого любимця, поправляючи йому краватку.
— Як всі мами та їмості. Є там ще й бабуня… пані Орелецька, мамочко.
— Яка? пішло одним звуком з уст присутніх.
Але Юліян не відповів.
Перед його уявою виринула ніжна постать Еви з чорними очима.
Нараз обхопили його ззаду дві руки.
— А такої, як я, не було там? — зачувся веселий голос Оксани.
— Ні, такої другої Оксани не було — відповів брат живо, рад зміні, що не мусів про тих там говорити.
Увечір, як місяць виплив на небо, відїхав годинникар Цезаревич у товаристві свого сина у су-
