проводі доньок Зоні та Оксани. Юліян вернувся з купелевого місця на третій день.
Вітер гнав і зривав листки із дерев, сіпав осінніми цвітами, завертав над дахами дим і ганяв шалено по вулицях міста, збиваючи порох вгору, щоб погуляти з ним по широкім полі за містом.
Оксана сиділа над книжкою. Марія вибігала затрівожена в невеликий садок за домом, щоб побачити, що там діється з незірваними ще овочами. Мати поралась коло підвечірку і застелювала стіл до чаю.
Зоня зупинилася коло вікна і дивилася на небо. Там гнали тіла сірих хмар, мов навперейми. Вона згадала батька і нареченого. Побачила Марію, як верталась із саду бігцем, держачи під полою овочі. Вітер намагався зірвати коси, а вона сміючись кивала до сестри головою.
Нараз двері робітні відчинилися та увійшов поквапно Юліян і кликнув півголосом:
— Ходи до робітні, Зоню, панна Ева Захарій прийшла з годинником до направи. Але прошу зараз, бо вона квапиться.
Зоня з братом подалися до робітні.
Юліян збентежений забуваючи, що молода дівчина була вже в них свого часу, представив сестру. — Ви забули? Ми вже знаємось з панною Зонею. Ви дуже до неї подібні.
Зоня мимоволі спитала:
— Чим можу служити?