Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 1. 1936.djvu/177

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— І це було все, що сказав? — спитав, приступаючи ближче до вчителя, що стояв поблідши проти нього.

Бабуня і всі вижидали напружено його відповіди. Тимчасом він відвернувся і відійшовши від управителя на два кроки, відповів виразно:

— І це було все.

Його лице було бліде, неначе відбив у цій хвилині найтяжчого ворога від себе.

— Бачите? — крикнув з тріюмфом Альбінський, відгортаючи своє гарне волосся взад.

— Само собою, розуміється, що українець на свого земляка не скаже нічого злого. Одначе я вас не уважаю за міродайного свідка, а до того ще й додам: хто нам докаже, що він не перервав гру, не вернувся потайки до дому тої нещасної ночі і не „визичив“ собі решту суми? Гм?

Альбінський стояв перед учителем і грався перед ним своїм поглядом. Учитель не рухався з місця, лише лице його міняло барву. — Стережіться, пане управитель, — процідив, спалахнувши очима, — інакше ви могли б цього пожалувати. Я українець, це правда, і він був ним, але щодо підозріння, щоб він міг підчас гри віддалитися і забрати крадькома довірені йому гроші товаришем, я рішучо заперечую. На те можу присягнути. — І він підвів два пальці вгору.

— Чим ви це докажете?

Рибка усміхнувся слабо.

— Може хочете собі пригадати, пане управителю, — сказав, — що я стояв час-до-часу за його