Юліян шукав очима дальше за зорею по землі, тимчасом замісць неї показався плуг. Залізний гострий плуг. Він підняв очі. — Ходім удвох, — здавалося йому, прогомоніло десь над його головою від того, що йшов біля нього похилений тягарем.
— В мене лук і стріла — сказав Юліян.
— Зарий його в землю. Вона потрібує крови, щоб родила — зачув ніби у відповідь. — З крови повстає і вмирає життя, а спасення вимагає життя…
Зайвого часу не було в Юліяна. Підучував слабших учеників, вчився чужих мов, займався спортом і ґімнастикою, музикою і літературою.
Батько настоював, щоб займався якоюсь професією, бо не завадить знати і поплатне ремесло.
Та Юліян не мав на те часу, хоч мав охоту до столярства й у вільних годинах забігав до варштату знайомого теслі.
Та найбільше манила його фільольоґія та старинний світ. Ідеалом його були великі мужі грецьких та римських часів; дарма, що його впевнили деякі фахівці-професори й слухачі природознавства, що наука фільольоґії мусить зчасом зійти на другий плян з програми шкільної науки, бо живі мови та інші для життя потрібні науки і здобутки, домагалися своїх прав. Але і студії права мали багато за собою. Задумувався над французькою революцією і республікою, яка кишла від діячів — адвокатів і правників. Робив порівнання, кілько та
