якої інтеліґенції було тоді у Франції, а в українців тепер? — немов відчував, що було б і для України потрібне. „Для України!“ кликав його молодий голос.
Але ніхто не чув того оклику в його молодих грудях.
Час-від-часу намовляли його в хаті до богословя.
— Пішов би з дому — говорив батько — осів би де апостолом черні без турбот і клопотів для батька й матері, трудився б для свого упослідженого народу, жив би й сам при ньому, став би зразком культури у своїй окрузі, і не жив би марно.
— А я б лиш здалека благословила одинака і ловила б слова про те, як йому ведеться, чи любить і шанує наш селянин свого апостола! — додавала мати.
Та його власні молоді мрії залишались покищо без виразних контурів і не погоджувались з бажаннями батьків.
Повний охоти до життя, він почував іноді непоборну волю до боротьби, то знову як справжній вісімнацятьліток жив лише мріями. Тихими, зоряними ночами, здавалося йому, що зливався з ними водно і не тямив, чи це сон. Мріяв із розплющеними очима про самі якісь ясні, місячним сяєвом залиті ночі, немов би перетворювався на борця України.
Та в якому напрямку? — не знав.
То опановував його мелянхолійний настрій серед питань, чи дойде він без перепон до мети? Чи
