Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 1. 1936.djvu/45

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Скажіть, тату, щоб я для вас вчинив?

— Дві речі, мій сину. Одна: в карти не грати, а друга: довгів не робити.

Юліян усміхнувся і надумавшись відповів: — На перше даю слово, але на друге можу лиш з застереженням дати. Я не певний, в які моменти мене поставить життя. Можу приректи, що не з легкодушности вчинив би їх.

— Держи слово — вдруге подав йому руку і спитав: — А тепер який факультет? фільольоґія чи богословя?

— Покищо нічого. Впишуся може на фільольоґію.

— Може?… — батько зняв брови вгору.

Юліян вгадуючи хід думок батька, витягнув з кишені білєт.

— Від батька Едварда Ґанґа, тату.

— Що він пише?

— Читайте!

Годинникар читав: „Прохаю вас, шановний пане, батьківського дозволу затримати вашого сина, Юліяна цілі вакації в нас, а пізніше згодитися на мою пропозицію, щоб ваш Юліян з моїм сином відслужив рік війська, як однорічник у Відні. Реверс за вашого сина виставлю я. Про решту поговорю з ним особисто.

Освальд Ґанґе.

— Сьогодні ввечір я вже відїду, тату — сказав Юліян. — Я такий гордий.

— З чого?

— Що я свобідний…