— Скажіть, тату, щоб я для вас вчинив?
— Дві речі, мій сину. Одна: в карти не грати, а друга: довгів не робити.
Юліян усміхнувся і надумавшись відповів: — На перше даю слово, але на друге можу лиш з застереженням дати. Я не певний, в які моменти мене поставить життя. Можу приректи, що не з легкодушности вчинив би їх.
— Держи слово — вдруге подав йому руку і спитав: — А тепер який факультет? фільольоґія чи богословя?
— Покищо нічого. Впишуся може на фільольоґію.
— Може?… — батько зняв брови вгору.
Юліян вгадуючи хід думок батька, витягнув з кишені білєт.
— Від батька Едварда Ґанґа, тату.
— Що він пише?
— Читайте!
Годинникар читав: „Прохаю вас, шановний пане, батьківського дозволу затримати вашого сина, Юліяна цілі вакації в нас, а пізніше згодитися на мою пропозицію, щоб ваш Юліян з моїм сином відслужив рік війська, як однорічник у Відні. Реверс за вашого сина виставлю я. Про решту поговорю з ним особисто.
Освальд Ґанґе.
— Сьогодні ввечір я вже відїду, тату — сказав Юліян. — Я такий гордий.
— З чого?
— Що я свобідний…
