— Але чи ти мусиш відразу на цілі вакації їхати? — обізвалася Оксана, витягнувши якийсь підніжок близько брата, і сіла коло нього.
— Вже порішено.
— Отже до панства Ґанґів. І до Покутівки, чи до другого їх села?
— Здається, вперед до Покутівки. Та може відвідаю вас ще колись. Не сумуйте. Час скоро мизнає. Вакації минуть як ніщо. Вже довше затягнеться, коли буду при війську. А потім — додав, — Як мені виявив Едвард, подамося в подорож на рік, за границю. Швайцарія, Німеччина, Льондон, Оксфорд.
Мав почуття, що мусить стримати віддих з радости, від перспективи того всього величавого і нового, що побачить і почує.
— Стій, сину — ти убогий з дому — вмішався батько, що появився у кімнаті. — Чиїм коштом?
— Едвардового батька. — І тут пояснив Юліян, що цей бере його на секретаря свого сина і опікуна, щоб стежити за сином і здавати батькові з усього якнайдокладніший звіт.
— Вважай сину. Панська ласка до порога, каже народня приповідка. В подорожі чоловік багато користає і це може буде найкращий здобуток твоєї молодости. Але… Едвард не потребує з кожчим роком числитися, як ти. Він син заможніх родичів, а ти… Треба памятати, що люди є роджені в залежности і через одну струну получені з тим, що дає нам поживу.
