Ах, він певно лиш поверховно вміє. Бо вона вміє навіть тоді, коли вихор здіймається. Неодин з гостей у Покутівці пробував і впевняв, що це тяжко.
Він усміхнувся. Коли вона не вірить, то колись повеслують навперейми. Юліян в ясні ночі їздив з ґаздою Матвієм, що найкраще в селі веслує. З нього сміялись у дворі.
— Я вночі ще ніколи не веслувала, — сказала дівчина. — Ах, я би так хотіла колись ясним вечором або вночі повеслувати, мамо. Це мусить бути гарно і лячно.
— Ти доволі вдень бродиш…
До дверей застукала служниця. До єґомостя прийшли люди з требою. Їмость пішла за господарством.
Еві припала роля провести гостя по саді і показати, що найкраще в ньому.
Подалися до саду.
За годину він мусить вертатись, сказав.
Ева зморщила брови.
Вона його не буде затримувати. В них до нічого нікого не силують. Це не є правдива гостинність. Нехай лишиться доки йому приємно.
По лиці юнака перебіг легкий румянець.
Ввійшли у сад, де губився своїми стежками зільник. Ева в ясній легкій одежі, з волоссям зчола зчесанім назад, звязанім великою кокардою, виглядала як дітвак. З цим дитячим виглядом рішуче суперечили задумливі великі очі і дрібна зморшка
