рає, бо лишає жало в руці ворога. Ой, мій пане, на все є відплата на тім світі! — моргнула жартовливо.
— Чи ви це з досвіду говорите? — спитав.
— Пані Дора мала бути нині у столиці у своєї тети, — обізвалася нараз Оксана. — Вона запрошена туди на Різдво і на мясниці.
— Чи справді, і не поїхала?
— Як бачите. Чи це дивне?
— Так, бо молоді пані жадні такої нагоди.
— Як хто любить танці.
— А ви не любите?
— Не мала коли навчитися того.
— І тепер ще не пізно.
Вона поглянула на нього повним, поважним поглядом.
— Завтра я наберу повні сани дітей і виїду з ними дорогою в ліс. Уявіть собі радість тої живенької дрібноти на санках!
— Ви це зробите, пані Вальде? — спитала пані Рибко.
— Чи в тім щось злого?
— Як можна про зло говорити, але ваш дідуньо!
В Дори загорілись очі.
— Моя кузинка Ева виїхала майже проти волі батьків за границю і родина погодилася з тим, а я боялась би вивести гурток дітей трохи саньми? У вас чудне поняття про мого діда, і про мене саму.
Юліян Цезаревич зсунув попіл з папіроски й на хвилину опинився його погляд на ній. Вона була вражена, — він це відчув.
