Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 2. 1936.djvu/128

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

рає, бо лишає жало в руці ворога. Ой, мій пане, на все є відплата на тім світі! — моргнула жартовливо.

— Чи ви це з досвіду говорите? — спитав.

— Пані Дора мала бути нині у столиці у своєї тети, — обізвалася нараз Оксана. — Вона запрошена туди на Різдво і на мясниці.

— Чи справді, і не поїхала?

— Як бачите. Чи це дивне?

— Так, бо молоді пані жадні такої нагоди.

— Як хто любить танці.

— А ви не любите?

— Не мала коли навчитися того.

— І тепер ще не пізно.

Вона поглянула на нього повним, поважним поглядом.

— Завтра я наберу повні сани дітей і виїду з ними дорогою в ліс. Уявіть собі радість тої живенької дрібноти на санках!

— Ви це зробите, пані Вальде? — спитала пані Рибко.

— Чи в тім щось злого?

— Як можна про зло говорити, але ваш дідуньо!

В Дори загорілись очі.

— Моя кузинка Ева виїхала майже проти волі батьків за границю і родина погодилася з тим, а я боялась би вивести гурток дітей трохи саньми? У вас чудне поняття про мого діда, і про мене саму.

Юліян Цезаревич зсунув попіл з папіроски й на хвилину опинився його погляд на ній. Вона була вражена, — він це відчув.