На парохіяльнім ганку виглядала його коло 10-тої години по Службі божій Ева. Побачивши його, вона поспішила проти нього і всунула довірочно свою руку під його рамя.
— Ево, упімнув він її мимоволі, вказуючи на отворену кімнату їдальні, де звичайно пересиджували домашні.
— Ех! відповіла Ева нетерпяче, і додала півголосом: — Я сама ставала вже перед судом Юліяне, ще раненько і вже по всьому. Чейже старі звичаї і погляди не знищать нам нашої будуччини.
— Сс! — шепнув Юліян, але вона кивнула головкою у сторону вікна, щоб слухав.
— Через вас, пані тещо, — почув він грізний голос о. Захарія, — покрилося наше серце жалобою, покиньте мою хату, щоб я вас тут більше не бачив. Ви, ви і ще раз ви, всьому винні. Це проклін злого вчинку.
— Отче, зятю мій, ради Бога, спамятайтесь! Що вам Господь дав, мене винуватити? — кричала бабуня.
— Так, я повинен був уже давно поступити, — а тимчасом тільки поблажав, не мав енерґії зібратися на рішучий крок показати вам двері. Ви із своїм нещасним налогом та своїм фанатичним привязанням до моєї дитини, потягнули її в нещасний вир.
— Татунцьо заборонить бабуні вступ до нашої хати, — зойкнула Ева з острахом вхопилася нареченого.
— Не бійся, він за добрий, — успокоював Юлі-
