О. Захарій саме тоді звернувся до Юліяна, що сидів, задуманий і гриз уста.
— Нащо ви дали цей дозвіл? Чи це тепер потрібне?
— Може й потрібне, отче. Тяжко відмовити. Та хто годен у будуччину заглянути. Знання і фахова наука ніколи не можуть пошкодити жінці, а матеріяльна допомога теж придасться… На чужині інакше на це дивляться. Я думаю, що нам обоїм не вийде з того лихо. Хто не рискує, той не виграє.
Їмость встала і вийшла з кімнати.
За хвилину вернулась Ева з бабунею.
— Добре ви зробили, зятю, що дали остаточно Еві дозвіл на виїзд за границю, — заговорила Орелецька спокійно і ласкаво, мов би роздавала посади. — Я радуюсь, зятю, щоб ви знали, хоча як гірко буде мені старій розставатися з Евою. Та чи можна молодій вік марнувати? Побачите, що будете мені ще дякувати, що допоможу їй добитися до ціли. Дасть Господь, і ви, і я, і пан Цезаревич діждемося потіхи і слави з неї. Вона недурно, хоч у другім поколінню з Альбінських… — тут глянула зпід окуляр на о. Захарія і похитала головою. О. Захарій зняв з вішала свій капелюх, взяв ціпок у руку і не промовивши ні слова, вийшов з хати.
На другий день Юліян відїхав і в цілім парохіяльнім домі запанував супокій. Ева якийсь час ходила сумна і до сліз розжалоблена, то знову на думку про свій виїзд за кордон була щаслива і не находила собі місця в хаті. Шукала за батьком, доки
