Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 2. 1936.djvu/83

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

доньки — Дора, подружена не з ким іншим як саме з єдиним сином, того купця зятя, лікарем Еґоном Вальде.

Їх саме дожидали сьогодні над вечір перед пошлюбною подорожжю молодих.

Альбінський закрив обличчя долонями. Так на нього находив сум і тяжкі спомини по втрачених дітях. Так мало залишилося йому з тих блискучих часів, часів панування Ґанингаймів, із його колишньої сили і становища.

Коли подався в їдальню, застав свою братаницю, Ольгу Альбінську, — потрохи вже посивілу, струнку, з папіроскою в устах. Вона переглядала ще раз прибраний у цвіти, порцеляну та срібло стіл до вечері для новоженців, а з ними і найстаршої доньки вуйка Альфонса, її кузинки — пані Цецилії Вальде, що справила в себе весілля для єдиної своєї сестрінки, Дори та її пасерба, військового лікаря Еґона Вальде. Коло стола, біля тети Олі стояла одягнена в ґумовий плащ, готова до відходу дівоча постать — Оксана Цезаревич, надягаючи рукавиці.

При появі Альбінського збентежилася. Він так чудно до неї ставився, якби не знав як властиво з нею поводитись: раз ласкаво, раз похмуро, раз як до дитини, то як до поважної жінки на становищі.

— Це все добре і гарно, Ольго, — сказав директор не без вдоволення, кинувши оком знавця на стіл, по панськи вкритий. — Але справа з портретом, з портретом, Ольго, попсувала мені гумор. Як це могло статися? І то саме нині. Нині вже нічого не кажу, бо не хочу собі вечора псувати, але якби не так… ти знаєш…