рію і передавав для його через Оксану кілька коробок запашного тютюну.
Небавком попрощалася Оксана з батьками, сестрами і, проведена братом, відїхала на свою учительську посаду. У першому довгому листі перша „офіціяльна“ частина була для батька, про те, як їй ведеться, як учителює, яких має школярів, яке сильне вражіння зробила на неї чудова гірська околиця. Вуйко Рибка був директором школи і далі піде на емеритуру. Левки — єдина донька тети була заміжня за вчителем — обоє гарні люди, а він буде заступником вуйка Рибка у школі, дотепний і розумний мужчина. В кінці був опис її кімнати і самого містечка з його мальовничим положенням, про сильне повітря, яке опянює і силує до довгого сну. Крім цього був невеличкий листок для „братіка“.
Рада б вона знати, що він, Юліян „думає“ і діє? Добре, що має лєкції англійської мови. А коли буде в Покутівці на відпусті, нехай їй про все напише, дещо й про Едварда Ґанґа. Але він цілком не потребує думати, що вона зачіпила своє серце за Ґанґа. Ріжниця між ними така велика, що й думати про таке не можна. Але він її своїм гарним вихованням і веселим настроєм подобається, і мимоволі приходить їй на гадку, що й нашим „паничам“ не завадило б якби були так гарно виховані. При кінці мусить ще додати, що вже знає, де мешкає Альбінський і тета Оля Альбінська. Раз також бачила і внучку Альбінського — Дору, як ішла із своїм
