Другого дня пішла я на виклади науки гармонії і дивила ся за „спільничкою“.
Добачила її. Небавом потім, як я усїла на своє місце, явила ся й вона, і усїла в другім рядї саме передо мною. Сидїла нерухомо і прислухувала ся уважно теорії музики. Я не могла бачити вповнї її лице. Бачила лише темне, лагідно лискуче густе волосє, уложене обережно в грубий узол, і два рази оксаміткою обвиту голову, і потроха лице з профілю. Профіль був у неї справдї чисто клясичний. Чоло і ніс творили одну мягку лїнїю… Спадисті її рамена надавали їй цїху якоїсь панськости, певности…
Не знаю, чому я неустанно дивила ся на неї. Мене неначе тягло до неї, неначе силувало віддати їй цїлу свою істоту на услугу, або й ще більше: віддати всю ясність своєї душі, натхнути її тим… Сама не знаю, що таке тягло мене до неї.
— Коли-б обглянула ся! коли-б обглянула ся! — думала я неустанно. Чи я не бачила її вже давнїйше? Мусїла бачити вже, коли сидїла передо мною в другім рядї… Коли-б обернула ся!… Вона обернула ся. Саме в тій хвилї обернула ся перший раз сього вечера і глянула менї просто в очи. Великим, здивованим, майже допитливим поглядом…
Я застидала ся і опустила погляд.
Вона не обертала ся вже більше сього вечера.
По годинї вийшла скорше від мене і зникла менї з очий.
Другого вечера коло шестої сидїли ми обі в сумрацї мовчки. В кімнатї було тихо; в коминку горів огонь голосно, і сьвітло поломіни падало червонявою тїнию перед коминок і ото-
