богів землї. Над усе величала моя поранкова душа поетів…
Нехай жиють поети, творцї поранкових душ!
У мене душ гурток чималий… Сама добірна публїка, яку я спрошую до своєї хати і оберігаю старанно. В хатї, до якої весь день із усьміхом заглядає сонце, позолочуючи все, що є в нїй, цїлуючи і буйністю надихаючи добірні квітки і вимітаючи своїм промінєм із кутів усїх кобольдів понурости, що наводять слабість на душу… Добірна публїка, якій однаково сьвяті величні дїла, делїкатні рухи і високо культурні обичаї. А також суть інтелїґенції. Все те для них не фаталашки, не хвилева оздоба, а ґрунт і основа, на якій будує ся чисте, сьвяте житло, повне радощів і щастя. І заперте грубими дубовими дверми — для захисту від поганих звуків і плоских лобів юрби. Се поети і артисти у мене, гарна порода людей. Я сказав би: найкраща. Бо хиба-ж є ще краща порода? О, тодї я відчинив би тій ще кращій породї настїж двері своєї хати і вступив би її і вистелив би поміст коштовними килимами, щоб їм було мягко ходити… як і слїд для найкращої породи людей.
Коханцї моєї поранкової душі! Квіти людськости!…
Їх величні душі прохожають ся собі у мене так свобідно, поводять ся так, як у себе дома. Розмовляють про всячину, сягають на вершини і в низини і все вміють видобути щось нового. Нові скарби, нові вартости, нові форми… жінок і мужчин, із яких можна моделювати себе,
