Але що?
Але то коштувало би дуже багато.
Боже!
Таки так. Коштувало би багато… Може й більше, нїж варті отсї глупі воли…
Ісусе Христе!
Та що-ж? Чи се таке страшне? Коли подумати, що від сего залежить усе… що син працював би три роки дома, замість бігати три роки по толоках, чистити ґвери, бути слугою чужих людей, бути виставленим на всякі небезпечности, а ще гірше на смерть — то що значать два дурні воли супроти того всего? За три роки можна мати знов такий „гаразд“!
Обоє признали, що він каже правду, але не переставали нарікати. Сеж таки страшна річ — пара таких волів!
— Я вже думав сяк і так, — обізвав ся селянин, — хоч і не говорив про се нїчого. На приклад: спродати отсї красні воли і піти з грішми перед панів…
— Що ви хотїли би? — майже скрикнув Бенямін.
— Піду, кажу, до панів, поклоню ся їм, покладу гроші на стіл і скажу: „Пустїть мою дитину. Я не хочу дурно. От тутки моя праця: я даю її з радної душі… цїсареви… або кому вже треба. За те пустїть мою дитину…“
Бенямін розсьміяв ся, як перше.
— Який же з тебе дурний мужик!
— Я дурний, се правда, але до того не треба багато розуму…
— Так? Не треба багато розуму? Спробуй лише, побачиш, що стане ся з тобою і з твоїм Василем. Спробуй лише!
Жінка почала плакати.
— Так, так, небоже! Ти сидиш тут на полях і розумієш ся на таких справах стілько, що
