твої воли. Се кажу я тобі, бо инакше годї. До панів і не вільно йти, а хоч би ти, мужик, і перед них пішов і їм і сто разів поклонив ся, то всеж таки було би се, що ти сказав би, мужицьке! З панами говорить ся инакше. Се не для твоєї голови. Дай спокій, коли не хочеш справу попсувати!
А наляканий селянин не хотїв справу „попсувати“.
Бенямін хотїв отсю річ узяти в свої руки. Не дуже радо, але з милосердя для них. Він знав їх обставини докладно, знав, як дрожали над хлопцем і якою силою був він в їх істнованю. Лише тому. І тому, що він не був такий злий мужик, як иньші, а був завсїди добрий і чесний, і що хлопчиско не мав серця до війська мимо свого медвежого здоровля і сили…
А голос молодого Василя доходов до них здалека мягкими филями. Він співав при роботї. Веселі і сумні піснї причиняли ся несьвідомо до того, що тут рішили гірку справу. Рішили його любимцїв спродати, а гроші за них обернути на його визволенє. Бенямін мав те все зробити.
|
|
Старі провели його далеко, аж на конець села, а Марійка понесла за ним іще для його жінки гарний барвний коверець, що сама його виробила і хотїла ним на весїлю Василя застелити лаву, найкрасший кусень зі скринї. Потім вернули ся обоє до дому.
|
|
Було се одної слітної, зимної днини в жовтни, як Василь покинув своїх батьків і землю.
Нїчого не помогло, хоч і волів продали, хоч і сам Бенямін орудував грішми…
В день перед тим чорні ворони окружували без настанку соломою криту хатину, мов би там лежав труп і ждав на них довго…
