Начеб забула і себе і все навкруги, так задивилась на комах. Як вони ворушились, бігали, все однаково, без перестанку, без утоми. Тут панував строгий лад і кожна комашка мала свою роботу. Чи життя, яке кипіло в тому світі дрібних сотворінь, збудило в її душі яку думку, який спомин? Вона сягнула нагло до кешені, витягла помятий лист і прочитала. Чинила це може в сотний раз. Це був лист, писаний до неї ще перед двома місяцями її найстаршою сестрою. Писала, що мусить продати обістя й поля, пущені в оренду; що радить Олені заздалегідь порозумітись із новим власником що-до дальшого винайму грунтів, бо в противнім разі моглиб уже за рік зостатись без пристановища. Їй не можливо інакше зробити; обставини приневолили їх до цього; сини й дочки попідростали, а наука чимало коштує і т. д… Всі знали про те і всі сумнівались, чи зостануться далі на господарстві. Здавалось, що живуть тепер лише, дожидаючи чогось нового. Радникова, та колишня гарна й горда жінка, зломилась. Ледве можна було її пізнати. Лише волоклась під вагою щоденної тяжкої журби. А коли Олена розповіла їй зміст листа, вона сплакнула, замісць що-небудь у відповідь сказати. Ірина, звичайно хоровита, жила лише сестрою, про котру часто говорила, що вона — її „сила“, що вона є тою точкою, що вяже її з життям. Наймолодша сестра, давно доросла, гарувала, побивалась, неначе мужчина, дома й по полях. Одне ставало другому до помочи, одначе, підстава цілої будівлі стала порохнява й захиталась…
|
|
Ще мовчала Олена. Ще не мала відваги поділитись із старою ненькою та обома сестрами найновішою вісткою, цеб-то тою, котру одержала вже від нового власника їхнього пристановища. На її запитання щодо дальшої оренди відповів він коротко, привітно, що по році відбирає поля й почне сам ґаздувати…
Над тисячними вихідними точками думала бідна дів-
