— Чому? Тому, що місяць і зорі так ясно світять?
— Може й тому. Красу й велич у природі можна ліпше відчути, як описати. Не відчуваєте хіба ви того, пане Фельс?
— Не знаю. В тій хвилині я відчуваю що інше.
Голос його звучав мягко. Вона поглянула на нього й перелякалась. Його лице було бліде геть аж до густого волосся, начеб уся кров із нього зникла. Голубі[1], звичайно безвиразні очі палали гарячим вогнем. Її холодом обняло. Почула нараз, що сталося те, до чого вона стреміла, і перед чим тепер сама задрожала, — пристрасть. Хотіла поступитися далі, але якесь незрозуміле почуття, немов струмінь електричний, перейшло від нього на неї, й вона спинилась.
— Олено!
— Щож?
— Я не знаю. Я…
— І я не знаю… — вона усміхнулась насилу.
— Оленочко!.. — повторив він.
— Бажаєте чого?
— Так. Це, бачте… ви…
Він її боявся, їїж узяла колишня дика нетерплячка й вона задрожала на цілім тілі.
— Ідіот! — виривалося з її уст, але вона замовчала.
— Ви знаєте, що ви такі гарні-гарні…
Він став нараз близько перед нею, й вона зачула від нього вино; але в тій же таки хвилині, поки вона змогла ще це завважити, пірвав її палко до себе. Вона скрикнула й відштовхнула його далеко назад. Її обняла сильна, несказано глибока фізична відраза.
— Тихо! — кликнув він у сильному зворушенню. — Я вас люблю, Олено; не завдавайте мені болю!…
Брови його стягнулися грізно; закусивши долішню губу, глядів на неї заіскреними очима.
- ↑ голубий — блакитний.
