на доньок, коли вони беруть книжку до рук і в будню днину, та читанням безбожних любовних дурниць або й інших пустих творів крадуть час Богові. Правда, зовсім без гріху що до цього не були її дві середущі доньки (найстарша перебувала в одної своячки, а наймолодша була ще незріла до тої отрути), Олена й Ірина. Через це вона мала не раз і гіркі хвилини. Особливо Олена спричинювалася головно до цього. Повинишпорювала, Бог зна, звідки ті „варіяцтва“[1] на день Божий та й проковтувала їх у цілому значінні того слова! А як уміла про це опісля розказувати! Юрбою оточували її чоловіки, й то ще молоді, а вона говорила, розбирала і сперечалась, що тільки — Боже, змилуйся! Бесіди пекучі, немов залізо, небезпечні слова, як: соціялізм, натуралізм, дарвінізм, питання жіноче, питання робітницьке бриніли, мов бджоли, біля чесних вух пані радникової й лякали, наче страшила, в білу днину її побожну душу, денервували її та спроваджували безсонні ночі… Мало-що розуміла вона з того; відчувала одначе (справдешнє чисте серце материнське завсігди на правій дорозі), що дуже лихий і небезпечний демон заволодів душею доньки, котру пані радникова так обережно стерегла, та й виніс її в країну смішливости й безумства! Наче іскри вогняні сипалися слова з уст дівочих і падали важкими ударами на бідну жінку. Ах, що вона цього дожити мусіла, що її донька розвивала нежіночі, хоробливі, безбожні погляди та говорила про якусь рівноправність між чоловіком і жінкою!!! В таких хвилях булаб вона найрадніше з сорому та лютости в землю запалась. Її донька! Донька ц. к. лісового радника висловлювала думку, щоб жінкам вільно було ходити до університетів, там нарівні з чоловіками набувати освіту; в життю самій удержуватись, не чекати лише подружжя, котре стало простим притулком проти голоду й холоду!! Це якраз виглядало, начеб її нічого не вчили, вона мусіла побоюватися за свою будучину! Ма-
- ↑ варіяцтва — божевілля.
