Сама не знала, чому вірила, що там приймуть працю. Правда, поміж то чутє мішало ся і почутє сумнїву. Она нїколи не мала щастя, однак чому би не мала єго сим разом мати? А знов… чому-б мала єго мати?
Она відвертає ся від вікна і проходжує ся повагом кілька разів по комнатї.
І не знати, чому все таке мертве і бездушне? Таке тупе! Н. пр. цїле єї окруженє, меблї, образи, а навіть цьвіти! Она спинила ся біля свого ліжка, над котрим находив ся образок: Христос на Оливній горі. Недалеко него висить револьвер. Він набитий. Панї Марко казала єго як раз перед своєю недугою очистити і знов набити. Він висїв завсїгди у неї над ліжком; до того привикла она ще з дому свого батька на Угорщинї, котрий казав, що жінцї збруя потрібнїйша як мужчинї. Тепер висить над єї ліжком.
Она усьміхнула ся іронїчно.
Їй не треба збруї. До неї не прийде нїхто рабувати; впрочім она не боїть ся нїчого. Але отся збруя то одна річ, не така тупа і мертва як всї прочі. Се була така річ, що вимагала на кождий випадок борби і сили…
Опісля спиняє ся єї погляд знов на образї Христа. Она любила сю картину дуже. Се також щось таке промінне, осьвітлене саме собою! Нїякий ум не сотворить людянїйшої науки від Єго. І Наталка нагадала собі се реченє Христа, що покійна Марко повтаряла у своїй недузї.
Приступивши до вікна, впялила знов кудись свій погляд. Она думала про смерть сеї женщини, про се, що потім стало ся, і про
