І він ненавидить єї вже, і за то одно питанє. Що за шалена, безлична відвага, питати єго о се!
Він відчув, що між него а неї вступило щось, щось важке, погане. Він спотикає ся на тім і оно корить єго і обурює проти неї, обурює страшенно. Оно суне ся на него, обхоплює єго; він обтряс би ся з того, задоптав би се! Оно гидке, нестерпиме і в єго умі приймає вид пересьвідченя, що она має право ставити єму таке питанє і що се питанє доторкає ся сотень струн в єго душі і всї они відзивають ся негармонїйними, прошибаючими звуками.
Він ненавидить єї. Ненавидить все, що єму здавало ся на нїй лїпше і тонше; ненавидить, бо відчуває, що в неї є „раса“ і що їх дїлить степень чистоти.
„За чотири недїли відбуде ся наше вінчанє“ говорив далї з огидною пихою. „Я й їздив тому в рідні сторони, щоби полагодити там деякі справи.“
„А панна Мария?“
„Що-ж?“
„Она переселить ся до вас?“
Він зачудував ся: „Чому до мене?“
„Отже нї?“
„Я не бачу найменьшої причини до того …
„Я думала, бо ви обіцювали їй те так часто.“
Він засьміяв ся на силу.
„Се була романтика. Слава Богу, я єї вже позбув ся.“
„Ви вже стілько позбули ся!“… Она каже се якось мимоходом, байдуже, а все-ж таки з якимось незамітним, роздражнюючим усьміхом.
