І знову гаркотить скоростріл, як передше. Люто, ненависно…
А кулі бють об дах і рвуть сухі цурупалки ґонтів…
|
|
Від темних ярчанських борів наступає Юхим. Нежданно наскакує збоку на червоних… Трьома скорострілами грає навипередки. Армійці кидаються врозтіч. Біжать у поля, в сторону корчми… Від Лащева женеться на них Явтух, від Заставя Микита. З усіх сторін наступають Юхимові люди.
— Та й Андрій не від мачухи! — вихваляють Юхимові хлопці. — Чи чуєте, як москалям приграє на той світ? — Сто рази краще, як орхестра з Кремянця! Їй Богу! — Тільки той Бодьо десь умірає зо страху! — докинув котрийсь.
Юхим принаглює хлопців. Біжать полями навпряшки, почерез моря гречок і конюшин, високими житами, що шелестять і бють гострим колоссям по обличчях. Юхим попереду. Високий, пригорблений, з крісом у руці женеться вихром. Дехто сплюне, а дехто, захекавшись від бігу, прищулює очі від темряви, що довкола.
Пробігають уже дорогу, що до села збочує, і вскакують в густий чатинник… Кулі тявкають, мов оси… Хтось із хлопців скрикнув і звалився долів…
Коби добігти до перехрестя й корчми, а тоді…
Несподівано виростає перед ними всіма вогонь. Яскравий стовп вогню. Розколює темряву, мов топір поліно. Хлопці закамяніли. Юхим скрикує хрипко, наче бішений:
— Корчма горить!
15
