Підложене з усіх сторін полумя охоплює цілий будинок. Лиже стіни і гадюками пнеться на крівлю. Сухий, ґонтяний дах в одну мить стає увесь у вогні… А з полумя торохкотить скоростріл. Кулі свистять і бють по шляху, по тополях…
Пожар світить ясно — ясно. Хлопці бачать, як вогонь, розгулявшись по даху, гуде непереможною стихією. І нагло вмовкає скоростріл…
— Хлопці, там наші! — скрикнув хтось.
Біжать щодуху. Вітер несе їм в обличчя жар і дим, метає іскри й цілі кусні горіючих ґонтів. Там пекло вогню…
Велетенський будинок корчми, здається, більшає, багровіє увесь, мов від крови, а далі, криваво-червоний, палахкотить увесь, мов ватра на широкій полонині…
І несподівано з червоного пекла вогню вискакує чорна, пригорблена постать. Повстанці бачать, як постать ця угинається важко під якимсь тягарем, що темною масою бовваніє їй на спині. Хтось скрикнув здивовано.
— Це ж Андрій!
Добігають до нього. Подальше від вогню схиляється низенько до самої землі. Перед очима хлопців стоїть уже виразно постать Бодя. Похилений над Андрієм, старається своїми руками привести його до памяти.
Хлопці стають здивовані і мовчки дивляться на незрозумілу для них картину.
— Та поможіть! Води давайте! — хвилюється Бодьо.
16
