— Тих кілька літ, що лягли між нами, принесли мені багато-багато нового… може аж надто… Доводилось чимало і скитатися по світі, пізнавати нових людей, придивлятись до їх життя, зживатися з ними. Прага, Відень, Ґрац, Берлін! Сюди й туди, і все на те тільки, щоб знову вернутись тут!
Сидір замовк. Його висока, кремезна постать, сперта на роздертому громом стовбурі сосни, видавалась ще вища й сильніша. Тільки бліде обличчя і заціплені уста казали про якесь болісне переживання.
— Одного, бач, не розумію в тебе! — почав Мирон. — Із твоїх слів виходить, що ти жалкуєш того, що вернувся зо світа знову сюди… Чому?.. Я теж Німеччину та Італію обїхав і нітрохи мені не жаль, що знову тут опинився. Кажуть, що актори — цигани. Ні, це брехня! Я знаю по собі. Тягнуло чоловіка у світ, та ще дужче тягнуло назад додому.
— І ще одне хотів я дізнатись. Чув я, що ти одружився. Вибач, що може я влізливий, але дома в тебе не бачив я твоєї жінки.
Сидір стояв заслуханий у ліс. Обличчя його помітно оживилося. Зникла на хвилину ця брижка болю біля уст. Очі загорілися дивно живо. Дивився довго на свого друга, що споглядав у його сторону. Миттю оживлення його щезло. Був знову, як раніше: холод-
51
