— Сидоре, я хочу піддати тобі щось нового! — тихо сказав Мирон. — У мене є ще вільного часу повних два місяці до театрального сезону. Я заберу тебе звідсіля в місто. Підемо між людей. Там багацько наших товаришів, розважиш себе хоч на кілька тижнів. Бо годі тобі дичавіти тут серед тих лісів і багнюк… Возьмеш відпустку, і поїдемо… Добре?
— Може… Не знаю!
|
|
Від тижня Сидір був у місті. Жив у Мирона. Широке товариство трохи оживило його. Щовечора заходили до ресторану, де збиралась майже вся акторсько-мистецька братія. Навіть у відношенні до жінок пізнати було помітний вплив живого товариства. Деякі з їх гурта розїздились згодом на літнища, до знайомих, до рідні на села. Мирон хотів виїхати до своєї рідні, що мешкали на Підгірі. Сидір ніяк не погоджувався, щоб виїхати разом з Мироном. Хотів залишитись декілька тижнів у місті, а пізніше їхати до себе, на Полісся. Щойно по довгих намовах дався переконати і поїхав…
У Сальницю зїздилося що-літа багато літників, і нітрохи не було нудно жити. До місцевого вчителя приїздила щороку його своячка Галя, дочка директора банку. Звичайно приїздила вона сюди батьковим автом. Мирон знав її ще з давніших років.
Веселої вдачі, швидко вміла зєднати собі Сидора. Найчастіше перебував він у її товаристві, бо зажди розсміяне, гарне личко і веселий голос Галі втишав його нерви.
Коли вибиралися товариством на прогульку, то завжди Галиним автом, де шоферував Сидір.
Був теплий серпневий ранок… Товариство, що вибралося на прогульку, доїхало до місця, де кінчилась вигідна для авт дорога.
58
