Продумував докладно й поволі.
Покликав вартового, що стояв побіля дверей кімнати.
— Приведи сюди начальника варягів, Ромуанда, і старого Варинича!
Так, саме тепер він рішився. Рішився дати Мстиславові свої полки, щоб відбивати від Суздальців зруйнований до тла Київ.
Ввійшли. Ромуанд, середніх літ варяг, кремезної постаті, поклонивсь князеві в пояс. Варинич, старий, підтоптаний дружинник, що ще в Ярославового батька водив полки, схилив свою сиву голову.
— Я вас покликав до себе, щоб поручити вам — заговорив князь — важне діло. Від великого князя, Мстислава, що сидить на Волині, прийшли гінці. Прохав допомогти йому добути Київ. А Київ зайняли суздальці і їх Андрій. Ніщо не встоялось перед неситим оком північних розбишак. І мені, мені треба добути від суздальців Київ, треба прогнати їх геть, а посадити там Мстислава.
— Ти — і тут звернувся до Ромуанда — поведеш своїх варягів, берендіїв, клобуків і торків, а ви, воєводо Варинич — поведете всі галицькі, теребовельські, звенигородські і перемиські полки на ту священну рать! — Підготовити все до походу! За три дні вирушайте!
— Князю! — дрижачим голосом почав Варинич. — Великий Ти і розумний, бо недаром зовуть Тебе Осьмомислом — і неодну вже війну перебув я з Тобою й Твоїм батьком. Дозволь, що я скажу Тобі своє слово. Замисл Твій великий і світлий, як сонце в весняну пору. На Тебе, князю, і на твої полки вся київська держава дивиться, і коли не прийде киянам порятунок від Тебе, то вже й ні від кого їм не прийде. Але тям, князю, до цього діла треба молодого, а не
62
