час від часу показував прояви ненормальности. Олександра Яковлівна з жахом ждала проявів наслідної хвороби батька і у молодших дітей. Родина жила в злиднях, час від часу спомагана студентами Харківського університету, синами дідичів, що своє українське походження ще памятали.
У таких умовах довелося працювати Олександрі Єфименковій. Вона написала „Історію України”, „Історію Українського Народу” і „Южную Русь”. За ці праці Університет у Харкові надав їй титул професора і доктора історії. Придбані титули допомогли їй і матеріяльно. 1907 року Олександру Яковлівну запрошено Бестужевськими Вищими Курсами на катедру Української і Російської історії. Єфименки переїхали у Петербург. Через рік Петро Єфименко помер, але Олександра Яковлівна могла достатно удержувати родину зо своєї професорської платні. Великі надії подавала наймолодша дочка Єфименків, Тетяна, як талановита початкуюча поетеса. Українські вчені круги пророкували, що вона зрівняється з Лесею Українкою, але… Настали часи революції, Єфименкова з дочкою прибули в Україну. Маючи приятелів серед професорів Харківського університету, та нечисельних українських поміщиків, обі Єфименкові виїхали на село. 17 липня 1918 року (того ж дня вбито царську родину в Катеринбурзі), обох наших письменниць жахливо замордовано (порубано шаблями) пяними проводирями якоїсь, на жаль української, банди.
Третьою у хронологічному ряду наших визначних письменниць є Ольга Петрівна Косачева, сестра славнозвісного Михайла Драгоманіва, мати великої нашої поетеси Лариси Квітки (Лесі Українки) й письменника Михайла Косача, свекров письменниці Грицька Григоренка (Олександри Косачевої) та бабуня сучасного письменника Юрія Косача. Як бачимо, це вже другий український шляхетський рід, що всі його члени працюють на літературному полі.
Уродилася Ольга Петрівна 17 липня 1849 року, в Гадячі, на Полтавщині в вельмі освіченій і культурній родини Драгоманових (давного сербського походження), наскрізь українством
