моряками-українцями під проводом Петренка, у березні того року підняв повстання, криваво здушене радянською владою.
Катерину Антонович, дружину великого українського історика, Володимира Бенедикт. Антоновича (1834–1908), майже не знаємо. Вона належить до числа наших вчених-археологів й позіставила свої праці, що друкувалися в Літературно-Науковому Вістнику у Львові. Була дійсною членкою Літ. Т-ва ім. Шевченка. Походила з роду Мельників, правдоподібно з Галичини. Родилася 1859 року. Коли вмерла і де — невідомо, здається на еміграції.
Катерина Антонович небагато написала. Однак її роля у численних працях її чоловіка — надзвичайно велика. Вона помагала чоловікові у впорядкованні й редагованні матеріялів „Комісії для розбору давних актів”, якої Антонович був секретарем і редактором. (Всього вийшло 50 томів в рр. 1863–90: Архивів Південно-Західної Русі — 35 томів і 15 томів оригінальних давних Актів). А крім цього помагала свойому великому чоловікові у збіранні джерел до його історичних праць і навіть у їх стилізації, цебто виглажуванні мови і зворотів. Була, отже, скромною помічницею нашого великого історика.
Син Антоновичів, Дмитро, до недавна був ректором Українського Вільного Університету у Празі, Чехословаччина.
Звичайно в житті так буває, що люди більш памятають не про тих, що на память заслужили, але про багатих — так наче майно є мірилом людських гідностей. Знаємо дуже добре одне: ще ні одна людина з високими духовими прикметами майна не доробилася, а доробляються звичайно люди у засобах неперебірчиві і з надзвичайно гнучким сумлінням; багатими бувають гідні люди хіба тоді, коли в багатій родині вродилися. Та й у такому случаю ті одиниці повертають своє майно на добродійні ціли, чи то інституції, чи для безпосередної помочі бідніщим. Власне, коли б не багацтво, то більш як певно мало хто з українців знав би і про Марію Башкірцеву.
