жебників святині. Торжественна мовчанка залягла у величезній товпі народу, коли фараон молився за весь край від катаракт аж по море. Навіть варвари-наємники мовчали під вражінням всенароднього настрою, а її душа мимохіть летіла у скалисті краєвиди Сардинії. Там на високих горбах ютилися круглі, самітні вартівні, гроби предків, або жертівники родимих богів. Другим нагадувалася мікенська скала, над якою два льви бережуть входу у палату божого годованця-короля… Також Азіятам, яких чимало мешкало в землі Ґошену, привиджувалися піски пустині, самітні дуари та повні несказаної роскоші таємні свята Іштари й Адона.
Нишком молився король, а там і поклонився богині. Рівночасно з високого пільону заграли в друге труби і все що жило, упало ниць перед маєстатом богині і фараона.
По сім володар у супроводі жреців, жрекинь і двора удався у властиву святиню, де мав відбутися святий танець та пир для всіх учасників. Шардана остали на подвірі, а Пелясґи мали обняти сторожу довкола святині, щоби ніхто не осмілився перервати святого обряду. Бічним ходом повели жреці Пелясґів у городи Гатори.
Тінисті закутини, лотосом увінчані ставочки, бесідки, лавочки, та мягкий моріг так і надили приходня спочити у літеплу ніч під сяєвом місяця та звізди Бону, прообразів Ізиди. У звичайний час богаті жертводавці заживали у сих чарівних городах солодкого дару Гатори з жрекинями й танечницями храму. Сьогодня усе було пусте, бо жрекині брали участь у обході, а жертводавцем був сам фараон.
Тихою ходою ступали Пелясґи за русявим своїм полководцем та по вказівкам жреця розставлялися по двох у ріжних місцях валу, який окружав городи.
— Оттут принесуть вам небавом вечерю і арп-вино, — говорив жрець, — а принесуть вам се служебниці. Тільки не задержуйте їх тут надто довго! — додав по хвилі, — бо вони погрібні нам!
Тут вказав на ясно освітлений прямокутник святині і засміявся нервно. Видко торжественний обхід починав і в нього будити скриті в закутинах душі склонности до полового шалу.
— Ви погани! — сказав і його очі блиснули ворожо у темряві, — а тіла, посвячені Гаторі, віддаються тільки її поклонникам.
— Так? — спитав басом присадкуватий товариш полковника — то навіщо присилати між сатирів німфи? Звісно, що наші вояки не є жрецями Таніти, ані сторожами тебанського Пагімту. Покажи їм тільки дівчину, а побачиш! Пришли з поживою мужів, ослів, малпу, тільки не жінку.
Грубі, мяскі уста жреця прошептали проклін.
