— Я сам знаю, що так є! — відповів жрець — проклін Таніті та всім поганським богам, але бачиш, такий приказ!
— Чий?
— Його святости! Тільки ви, будь ласка, не користайте так дуже зі сього, бо часами і се, що дає фараон, буває нездорове, а навіть погубне!
У сяєві місяця побачив полковник скривлене скаженою злістю лице жреця і порозумів, про що йде річ. Жреці не хотіли віддати своїх служебниць поганам, хотяй фараон і бажав нагородити за вірну службу своїх вояків святою роскішю божеських жрекинь. Тому посилали на приказ володаря жовнірам жрекині, але заразом грозили пімстою полковникові. А він задовго був у Египті, щоби легковажити собі слова жреця.
— Достойний, пророче, чи як тобі там, — відповів міжтим за нього товариш, — ніхто з наших вояків не задержить при собі твоїх кіточок. Хай вони собі нявкають на ваших дахах. З ласки Зевеса та короля у всіх наших шатрах ждуть на нас ще не такі обійми. Хетійські, сирійські, арабські дівчата, наче голубки в голубятнику свараться між собою, котра з них має ділити ложе з паном. Але зате пришліть побільше вина!
— Не бійтеся! В усьому Египті за весь рік не випють люди стільки вина, що в сю ніч у Пібасті.
Жрець ізчез у темряві, а полковник та його товариш заказали строго своїм воякам не то задержувати при собі жрекинь, але й узагалі дотикатися до них.
— Бо то бачите, — ясував їм грубенький товариш полковника, — египетські жрекині то як коти. Товпа розідре на шматки кожного, хто їх парушить, а принайменче відріже йому те, чого йому не треба, на жертву Гаторі. Тьфу на її коровячу голову!
Вояки зареготалися, і ніодин не супротивився наказові. Полковник із товаришем відійшли до малої бесідки, у якій думали провести ніч, а в коротці при світлі смолоскипів дві стрункі, у зовсім прозорі калязіри одіті служебниці богині принесли у кошах вечерю: кілька родів печива, печеню, рибу, карчохи, молоді гони папірусу, фіґи, дахтилі та кавуни, до сього два смолисті збани з мендезійським вином. Вони поставили усе на столі, посеред бесідки і запалили оливну лямпу, яка на ланцушку звисала від стелі, а самі посідали біля мужів.
— Їжте і пийте, побідники! — сказали тихим, звучним голосом, — а ми послужимо вам.
Палкий погляд глубоких, великих очий стрітив сині зіниці молодого полковника, а біле його лице спаленіло. Роскішня дрож проняла його геройське тіло, але в час пригадав собі прохання чи погрозу жреця.
