Хотяй поняття та почитання богинь всіляко перехрещувалися та лучилися зі собою, проте кожда мала своїх жреців і жрекинь, а Гатор та Ізіс мали ще й служебниці, співачки, музикантки та танечниці, які брали у святі діяльну участь.
У прозорих калязірах всіляких відтінків, із цвітами лотосу у волоссі, на шиї та бедрах, ступали вони повагом, а чудові пахощі амбри, нарду та мірри уносилися над ними, наче над цвітником. Жрецям проводили архієреї у шкірах лєопардів, яких крівава паща спадала на груди, а лаби обіймали шию та бедра. Усе тіло жреців було очищене з волосся. Гладко голену голову покривала пасмиста, полотняна хустина, а її кінці обрамовували лице ніби голову сфінкса. Низчі жерці несли у довгих металевих ложках багаття, на яке раз-у-раз сипали ладан та кедрову живицю. Синяві, запашні дими, обдавали фараона та найвищих достойників, немовби туманом. З посеред нього визирали крашені полотняні панцирі, а поверх них богато розмальовані ковнірі. Стрій іскрився від безлічі дорогоціннощів наче рибяча луска. На голові Рамзеса вершилася подвійна корона долішнього та горішнього Египту. Ґенерали мали невеликі шоломи з півмісяцями або китицями на верху. Поруч королівської колесниці ступали слуги з вієрами, а за фараоном ішов найвищий суддя у нарядному калязірі та гбоші з ковніром. Висока перука покривала голову, а за ухом стреміло перо, символ судової власти. Разом із ним ішли начальники домів золота, книг, збруї та кількох панів таємниць-шамбелянів. Відділ піших Сардинців Шардана з широкими мечами та круглими щитами замикали похід. Їх сталеві мечі та рогатини на раменах давали їм у рукопашній боротьбі велику перевагу навіть над Асирійцями.
Серед гучних окликів товпи вїхав фараон на велике подвіря святині, виложене червоним ґранітом, а освітлене множеством смолоскипів. Оттут стояв на кількох ступенях жертівник, при якому ждав на прихід його святости архиєрей Гатори. Жреці уставилися у півмісяць по боках вівтаря, а служебниці, танечниці та музикантки заповнювали підсіння, оперті на діорітових стовпах, які й окружали усе подвіря. З криші приглядалися здвигови народу коти, яких безліч виводилося у святих городах Пібасту, а які були посвячені богині.
Фараон зліз із колесниці, і приступив до вівтаря, щоби принести Гаторі безкровну жертву з оливи, вина та пахощів. Архиєрей відступився праворуч володаря, ліворуч станув жрець із золотою ложкою, у якій горів ладан. Статуя богині потонула на хвилю у синявому димі кадила, а хор жреців заспівав похвальний імн. При сьому раз-у-раз обзивалися сістри, вдаряні до такту руками низчих слу-
