Свитало. Десь з над синіх синайських гір виходив на небо Гор, молодий лискучий побідник Сета, викормлений груддю Ізиди, давець усіх благ світа, батько плодючої сили, надія усього, та найвищий розцвіт життя. Його прихід попереджував розсвіт. Рожеве сяєво золотило перш усього вершки обелісків та пільонів, вієри пальм та ріжнобарві прапори, а під ним лежали білим серпанком опарів прислонені святині, городи, доми й ріка.
Блискучі мечі соняшних лучів шматували білу мраку, пробивали її, бажаючи дістатися до землі… аж досягли її, а перші рефлєкси заграли на дрожачій верхні Нілю. З пільонів загули труби, а хор жреців заспівав стародавній імн у честь бога Ра.
Туман, який укривав собою землю, заворушився, наче товпа Хетійців під ударом пеляґійських колесниць і нагло розпався на пасмуги, клаптики, клубки, які счезали безслідно перед лицем бога. Наче корабель, що з багнистих проток дельти випливає на сині хвилі фенікійського моря, виринув ізза овиду золотий круг і наче яструб поплив по небозводі у свій щоденній шлях. Враз відчинилися на зустріч світлу білі та сині головки лотосу, незгідним хором озвалася болотяна птиця, а й ліниві крокодилі вилізли на беріг, щоби як мога найшвидче нагріти свою холодну кров у благодатніх лучах.
У храмі Гатори всю ніч курилися жертівники, а довкола у святих городах, подвірях та підсіннях розверталася орґія пяних вином та похіттю тіл. Аж над раном остання з танечниць уснула камяним сном у раменах жертводавця, який на її тілі складав найлюбійшу жертву Гаторі. Фараон відїхав до табору, а останній жрець склонив запиту голову на простиглу кадильну ложку. Шумом та гамом наполохані коти вертали на свої звичайні місця і з криш та галузя дерев із острахом чи цікавістю приглядалися лежачим тілам. Здавалося, що серед святого шалу, яким богиня попутала слабі глузди усього живучого, тільки вони одні заховали тямку.
Але ось у задній частині храму, де були житла жрекинь і танечниць, тихо відсунулася багряна занавіса а з за неї вийшли дві жінки.
У одної з них поклав уже на лиці свою всемогучу руку найтяжчий ворог жіночої краси — час. В кутиках очий та уст видніли вже дрібненькі брижочки, які будьто збігалися разом, наче ниточки павутиння, будьто творили по боках уст дві заглубини. Се гієратичне письмо, якого
